У Миколаєві почались обстріли з першого дня війни. Мої доньки виїхали з міста. Я жила одна, постійно бігала до підвалу дитячого садка. Згуртувались із сусідами, аби не було так страшно. Тяжко згадувати про це. У мене не було ліків та продуктів. В магазинах нічого не було. А там, де був товар, були високі ціни.

У мене було дуже мало грошей. Я не могла купити вермішель швидкого приготування. 

Найбільше мене шокувало, що страждають діти. Я боялась за своїх онуків. Зараз діти повернулись додому, а я поки залишаюсь в Одеській області. Я чекаю миру. Хочу, щоб мої діти й онуки були здоровими.