Панченко Марина, 14 років, 9 клас, Студениківський ліцей
Вчитель, що надихнув на написання єсе: Людмила Башук
Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"
Коли мене запитують: "коли і як ви усвідомили, що почалася війна, що ви відчули? " я відповідаю швидко: "В той момент, коли над моїм будинком пролетів винищувач, а ми в той час попадали на підлогу і молились…" Я ніколи в житті такий страх не відчувала.
В той момент, коли мій батько привіз мене з мамою та молодшою сестрою до кордону, щоб врятувати нас від таких страхіть, як в Маріуполі та Бучі.
Тривога. Відчай. Сльози. Багато людей. Привітні волонтери. Невідомість.
Перетинали кордон уже без батька, але з тривогою за нього та з скрипкою за плечима.
Пташка літає в небі, тварина живе в норі, українці жили на своїй землі, на землі своїх предків. Відчуваєш, що в один момент втратив все – чужа країна, мова, земля. Чим більше випробувань, тим стійкіший характер. Я в одну мить стала дорослою. Підтримкою мами, яка, перетинаючи кордон, весь час плакала.
Я жила три місяці в іншій країні і горювала за Батьківщиною, там був мій тато, дідусь та моя кішка…
За кордоном я була вперше, дуже вразили своєю поведінкою іноземці.
Згадався цікавий експеримент, про який мені розповіла мама.
Уявіть, вчені розробили пристрій для стеження за сороками, схожими на упряжки. Проте сороки перехитрили дослідників. Їхній експеримент тривав лише 10 хвилин. Після того, як птахи опинилися в природному середовищі, вони почали знімати один з одного пристрої. Дослідники зазначили, що сороки відрізняються "рятувальною поведінкою".
Цікаво, що люди, які живуть за кордоном, теж відрізнялися "рятувальною поведінкою", на своїх шафах вони написали українською: "пригощайся солодощами, допоможи собі", "бери мій одяг", "користуйся всім, що тобі подобається". Абсолютна довіра до українців та бажання допомогти.
Я їздила в інше місто, в інтеграційну Академію – вчила мову. За вікном потяга майоріли красиві краєвиди, але дивні емоції… Здається, що я зовсім одна в чужій країні. На якусь мить, відчула себе одинокою птахою на чужині. У птаха передні кінцівки перетворилися на крила. Як же я в той момент хотіла мати крила. Я вийшла з потягу і побачила прапор України. Зрозуміла, що моє місце в Україні.
Коли мої одногрупники-українці дізналися, що я повертаюся, то вони заздрили білою заздрістю, тому що всі хотіли додому. Але, на жаль, не всі могли повернутись , тому, що домівки багатьох з них були зруйновані.
Сьогодні для мене мир – це затишок, запах маминих пирогів, таткові зауваження: "тримай спину рівно", дідусева смажена картопля та муркотіння моєї кішки…
Мир – це коли тихо без сирен і вибухів, мир – це коли птаха в рідному гнізді.
Ми повернулися… Я зрозуміла, що я не одинокий, а вільний птах. І знову зазвучала пісня в моїй душі.
