Двадцять шостого лютого я з дітьми вже була у підвалі. В Ізюмі були сильні обстріли. Не було води та світла. Я збирала сніг, аби була хоч якась вода. 

Четвертого березня були сильні авіанальоти всю ніч. Місто просто знищили до ранку.

Я з дітьми виїхала за допомогою рідних. Дорога була полями, бо ніде майже не пропускали. Нам вдалося дістатись іншої області, а звідти ми переїхали до Світловодська. Мій син деякий час боявся гучних звуків, постійно падав від страху на підлогу. Сподіваюсь, що у майбутньому мої діти не переживатимуть такий жах.