Федоренко Олена, 16 років, Нововодолазький ліцей №1 Нововодолазької селищної ради Харківської області

«Хвилин мовчання вистачить на рік і крил загиблих воїнів без ліку» Оксана Мардус

У літньому таборі я познайомилася з НЕЮ, її звали Софія. Вона була однією з ТИХ дітей, що стали свідками непоправного. І Софія мала свою історію: «Десятого червня дві тисячі чотирнадцятого року, коли мені було всього десять, і я розуміла лише, що батьки не все говорять, назрівало щось страшне…

…я збирала маки, мене накрило хвилею вибуху… Десь поруч розірвалася бомба. Мені пощастило. Ме - ні п о щ а с т и ло!!! Це був перший день. День, коли червоні маки стали моїм другим життям.

Того дня я зрозуміла, що почалася війна, але усвідомила, ЩО це таке лише тоді, коли снаряд потрапив у наш город і на моїх очах НЕ СТАЛО сусіда – діда Василя. Того, що пригощав нас смачними грушами і солодким молоком корови П’яточки.

То були найгірші декілька місяців у моєму житті. Постійний страх, і страх, і страх... І єдине, що рятувало - були ті самі маки.

«Красиві сильні ніжні осяйні i молоді, яким вмирати, - злочин, загиблі юні на якій війні?» Оксана Мардус

На сніжній постелі білі-білі маки. Ви бачили такі??? О! Вони неймовірні. Чисті, бентежні, як і його життя… Він біг, в його руках була зброя, а тіло у зеленого кольору одежі берегло його неймовірний ГОЛОС. Голос, якого не було більше у світі.

На його обличчі була маска спокою, але у серці вирували емоції. Він захищає, він рятує - саме ці думки були живими. Раптом щось збиває його з ніг, він падає.… Василь Сліпак.

Він покинув улюблену роботу і кар’єру лише для того, аби захищати рідну Україну…був патріотом, ХОЧА мешкав в іншій країні, допомагав солдатам, а потім і сам пішов на фронт, з якого не повернувся.

«Я розливаюся на всю Україну», - були його останні слова. А БІЛІ МАКИ БІЛІ БІЛІ МАКИ ростуть і досі у моєму серці.

«Він же вчора ще ганяв м’яча, він у слухавку сказав: «Люблю» сьогодні... Мамо, мені сил не вистача Випливти, Прости, Лечу в безодню» Оксана Мардус

Богдан Коваленко… Його ім’я навіки лишиться вишитим на рушнику Вічності. Кохана не пов’яже йому весільний рушник… НІКОЛИ… Він народився у моєму селищі Нова Водолага, аби лишитися в ньому назавжди юним. ОДИН ДЕНЬ війни відібрав у нього життя. Один день війни змінив моє життя назавжди.

Вони приходять до мене у сни, у спогади, у серце: маленька Софія з невимовним страхом в очах, неповторний голос оперного співака Василя Сліпака, сумна посмішка юнака Богдана…

Коли я несла Богдану ЧЕРВОНІ МАКИ, до мене підійшов білявий хлопчик. А я подумала, що це МІГ БИ БУТИ маленький син Богдана Коваленка. Він МІГ БИ продовжити його славний родовід.