Ми з Гуляйполя. 24 лютого ми чули, що десь щось стукає, але не розуміли, що почалася війна. 

28 лютого у нас зникло світло. Я не могла при свічках зробити собі укол, бо я хвора на цукровий діабет. Але якось робила. Ми до себе забрали доньку з двома дітьми. Сиділи в погребі, діти боялися, кашляли. На нас летіли «Гради», скільки ми падали, скільки лягали від обстрілів. 

Ми виїхали у квітні. Забили вікна дошками. Згодом хату пограбували. Я завжди плачу, бо хочу додому. Ми їздили одного разу в Гуляйполе, я цілувала землю. Там страшне – все розбито.

Моя дочка з дітьми зараз в Німеччині. Ми з чоловіком залишились в Запоріжжі. Дуже важко. Не віриться, що росія нам таке зробила. Віримо в перемогу!