Я прокинувся від шуму й одразу зрозумів: щось не так. Подивився у вікно - люди бігають, дзвінки, тривожні обличчя. Спочатку розгубився - просто стояв посеред кімнати. Потім почав збирати документи і трохи їжі. Ніхто не знав, що робити. Магазини один за одним закривалися, в аптеках - порожньо. У підвал спустився, коли поруч упав снаряд. В квартирі стало страшно залишатися.

Люди сиділи в куртках, їли всухом'ятку. Стріляли щодня, вночі було особливо голосно.

Я виїхав до Кіровоградської області. Зараз намагаюся не думати про майбутнє. Просто роблю, що потрібно, і все. Мого житла більше немає. Я залишився на вулиці на старості років. Усі втомилися, ніхто вже не питає, коли все це закінчиться. Просто живемо.