Війна застала мене вдома, і я не знав, що робити. Я побіг у погреб. Одразу відключили світло, воду і газ. Після окупації магазини закрилися, ліки стало важко знайти. Доводилось купувати у місцевих мешканців,  у яких були запаси. Усе немов завмерло, і здавалося, що життя зупинилося. Щоночі чулися вибухи.

Їжу ми намагався економити. Іноді до нас приїжджали волонтери з допомогою - це було великим полегшенням.

Кожен день здавався випробуванням. Я мріяв, щоб усе це коли-небудь закінчилося. Я не розумів, чому люди мають страждати через війну. Хтось вирішив, що можна руйнувати чужі будинки та життя. Це приносить тільки біль і страх.

Я виїхав в Україну через Європу, зараз живу в Одесі. Я вірю, що одного разу ми повернемося до нормального життя. Дуже хотілося знову почуватися в безпеці.