У перший день війни я спала. Прокинулась від вибухів. Мого чоловіка забрали у військкомат. Я залишилась одна з трьома дітьми. У село зайшли окупанти, мені було дуже страшно. Я боялась, що вони прийдуть до мене через те, що чоловік служить. На вулиці було дуже холодно. У селі не стало газу. Я не знала, як опалювати будинок. Дуже хотіла виїхати, але не уявляла, як це зробити. У мене не було грошей, продукти закінчувались. Через п’ять місяців окупації мені вдалось виїхати за допомогою друзів.

Ми їхали через Василівку. Там були величезні черги. Люди стояли по п’ять днів, багато маленьких діток. Атмосфера там була важка. 

Зараз я живу в Запоріжжі, боя тут навчалась, знаю місто. У моєму будинку живуть окупанти, вони все розграбували. Вивезли все, що могли. Я вірю, що моє село визволять. Я дуже хочу поїхати додому та жити у вільній Україні.