Єрмаченко Діана
Синельниківський ліцей №6 Синельниківської міської ради Дніпропетровської області
Вчитель, що надихнув на написання есе: Алєксєєнко Світлана

Війна. Моя історія

Для мене війна – це страх людей, руйнування міст, селищ, домівок, горе, розруха, загиблі на фронті.

Ранок двадцять четвертого лютого дві тисячі двадцять другого року назавжди залишив слід в пам’яті кожного українця. Саме в цей день російські війська здійснили масову повітряну атаку по всій території нашої держави. Чи очікували ми такої зради від своїх «братів»? Ні, всі до останнього сподівалися на краще, вірили у неможливість війни, але події розгорнулися по-іншому. Українці були вкрай шоковані, проте іншого вибору не залишилось: «Ми встанемо на захист нашої землі, як робили це наші пращури!»

День, коли для мене почалася війна, я дуже добре пам'ята, мені було чотирнадцять років. Я чула і бачила новини, знала, що відбувалося на Сході нашої країни, але не усвідомлювала наскільки це серйозно. Звичайно, з кожним роком я дорослішала і більше дізнавалася про війну. Остаточне усвідомлення прийшло взимку дві тисячі двадцять другого року, коли росія завдала ракетного удару по дитячому садку в Луганській області, у місце де знаходилося багато дітей. Ось тоді стало зрозуміло, з ким ми маємо справу.

Дві тисячі двадцять другий рік, початок «спецоперації» – так росіяни замінили слово «війна». Я прокинулась о четвертій годині ранку від глухих, але гучних звуків. Все було зрозуміло, але хотілось, щоб це був сон.

Почувши в новинах про початок війни було почуття порожнечі, у голові звучало лише одне питання: «Що робити далі?». Більше страху було не за себе, а за близьких і рідних. Всупереч своїм силам та віку, я намагалася підтримати родину, допомогти й наскільки можливо, захистити її.

Моє життя назавжди змінилося. Спокійні та безтурботні дні залишилися далеко в минулому. Через два тижні я з матусею і сестрою виїхала до Польщі. Це було рішення батьків, і я з ним погодилась. Якби зараз в мене запитали: «Поїхала б ти до Польщі?» - я не вагаючись відповіла - «Ні».

Далі, наче клаптики з життя: збір речей, залізничний вокзал, татові обійми, потяг повний людей, виснажлива дорога - і Польща.У далекій, чужій країні ми знаходилися два місяці. Але кожен з нас відчував тиск війни ; сум за покинутим спокійним життям, відчуття розгубленості. Ми не витримали, повернулись до рідної України. Це був найкращий день за весь пережитий нами проміжок часу. Перехід через прикордонні пости і ми знову вдома. Навіть не розумію, що тоді нас змусило залишити тата, поїхати вперше до зовсім незнайомої країни, напевно, нами керував страх за своє життя і жахливі обіцянки росіян підірвати Запорізьку АЕС.

Росія ганебна, без усіляких принципів країна, яка тільки може залякувати людей та захоплювати чужі території. Я зрозуміла, що росіяни – це люди, які не знають меж. Кожен день вони мене все більше і більше приголомшують.

Навіть, лячно згадувати всі ті події, всі ті знущання з українського народу, але це не можна забути, про це не можна мовчати. І ми будемо воювати до останнього, поки росія не заплатить за всі свої вчинки!

В мене ніколи не було сумнівів, що українці переможуть. Наші хлопці й дівчата – неймовірні "воїни"- це герої. Не вистачить слів, щоб висловити їм свою вдячність. Я захоплююсь відвагою українських захисників і захисниць. Це люди, які не впали у відчай, а пішли захищати свою країну. Поки ворог нищить будівлі, вбиває і ґвалтує, наші бійці виконують свій обов’язок – рятують не тільки людей, а навіть і тварин.

Двадцять четвертого лютого дві тисячі двадцять другого ріку день, який докорінно змінив життя всіх українців. Я вважаю, війна навчила нас розуміти: хто ми, чого ми прагнемо. Особисто мене вона навчила насолоджуватись кожною хвилиною життя, шанувати та оберігати рідних і близьких.

Що означає слово мир сьогодні? На жаль, я не вірю вже в «мир у всьому світі». Завжди десь відбувається боротьба. Не відчувши це на собі, не зрозумієш всього жаху. Зараз, мир для мене – це спокій, коли всі живі та здорові, коли діти всміхаються, а батьки впевнені у завтрашньому дні. Хочу спокійно займатися улюбленою справою, не припускаючи, що кожної хвилини хтось вмирає на війні, щоб було спокійне і щасливе життя.Не хвилюватися весь час за рідних, ховаючись в укритті, гадаючи: «Де вони зараз? Чи захищені вони?».

З давнини « росія» прагнула відібрати нашу територію, нашу свободу. Однак, хто ми, та хто вони? Наша держава вільна, незалежна з неймовірним, нескореним народом. Я пишаюсь тим, що народилась в Україні.« Я – українка! Слава тобі Україно ! Слава твоїм героям!»