Кобзар Олександр, 8 клас
Низівський ліцей Садівської сільської ради Сумського району Сумської області
Вчитель, що надихнув на написання есе: Атманова Лариса Анатоліївна

Чому бути українцем – це моя суперсила?

Я – українець. Цим дуже пишаюся. Чому? Тому що українці – особлива нація, Україна – унікальна країна. Тут живуть неймовірні люди. Багато людей народжується саме в Україні, проте українець не визначається словом в документах.

Українцями можна вважати людей, які доводять це своїми вчинками. Неповторна щирість, згуртованість, повага, взаєморозуміння – це наші риси. Плодюча земля, повітря, наповнене духом свободи, квітучі лани – це все наше, українське!

Найцінніше в Україні не гроші, не природні ресурси, а її народ! Багата держава своїми людьми, які прославляють її на весь світ. Українці ніколи не соромилися свого походження, а відстоювали свою національну ідентичність. Нелегким був шлях нашого народу до визнання його самобутності, але своїми зусиллями, наполегливістю і вірою в майбутнє вони вибороли шлях до незалежності. Як же мені цим не пишатися?

З великою повагою ставлюся до українських традицій. Традиції – це наш своєрідний національний код. Знати свої традиції - це святий обов’язок кожного, бо так ми бережемо нерозривний зв’язок з нашим родом.

З покоління в покоління передавались традиції, що були і є невід’ємною частиною кожної української родини. У моїй сім’ї День Незалежності, Різдво, Великдень, День матері ми святкуємо, дотримуючись наших сімейних та загальноукраїнських традицій.

Україна – велична країна, що оспівана українськими кобзарями, змальована українськими митцями. Обдарована моя країна й величезною кількістю талановитих людей. Художники, письменники, співаки, актори, філософи, науковці, лікарі, спортсмени, історики віками своєю працею звеличували Україну. Не кожна держава світу має таку унікальну культурну спадщину, як в Україні. Думка, що я живу в такій країні надихає й переповнює мою душу гордістю. А силу й впевненість мені дає усвідомлення того, що українці мають велику силу волі та завжди були незламні духом. Цю незламність бачу зараз в українському війську, у кожному, хто допомагає долати ворога. Ще за часів Володимира Великого наші предки захищали свою державу, Дуже давно у нас з’явився герб і прапор. Під знаменами жовто-блакитного стяга наші воїни боронили Батьківщину колись і роблять це зараз. Прапор, на якому синій колір - це чисте небо, а жовтий - безкраї поля, давав надію й був символом віри в найважчих боях.

Колись найяскравішими представниками українського війська були козаки. Це звичайні люди, які взяли зброю до рук і стали на захист своєї країни. Який би не був сильний ворог, у багатьох битвах козаки виходили переможцями хоч у полі, хоч у морі. Їх незламний дух, розум, стратегія, швидкість і маневреність давали змогу перемагати ворога. У козаків були славетні перемоги над військами наймогутніших на той час країн. Це незламний дух і сила передались нашим сучасним воїнам. Вони, як і козаки, захищають Україну від підступного ворога. Черпають незламність духу наші захисники і від славетних українських повстанців. У ті далекі часи, коли наша країна була поглинута радянською тоталітарною системою, свідомі українці не скорились. Не маючи власної незалежної держави, але маючи запал в серці, безстрашні герої відстоювали Україну.

За тисячолітню історію нашої держави багато ворогів хотіли її завоювати, але відважні українці ставали завжди на захист рідної землі, давали гідну відсіч супротивникам. Звідки ж брали ці неймовірні сили, щоб долати ворога? Цю силу давала Любов. Любов до Батьківщини, любов до родини, до вулиці, якою ходив до школи, до вишні, яка цвіла під вікном…

У цей непростий час ми, українці, не стали перед ворогом на коліна, а боронимо наш край. Платимо за це страшну ціну – Життя. Сьогодні воїни - це наші ангели-охоронці, наша надія на свободу й незалежність. Уся наша нація стала на допомогу нашим захисникам , бо всі розуміють, що тільки спільні зусилля є ключем до перемоги.

Я запитую себе: «Що сам роблю для перемоги?» Мені тринадцять. Але коли виросту, то буду захищати свою країну. А зараз я старанно навчаюсь, допомагаю своїй родині, моїм стареньким сусідам. А головне - я живу в Україні. Багато дітей відправляють нашим воїнам обереги, малюнки патріотичного змісту. Мої обереги – це ікони святих. Коли зберу достатню кількість, обов’язково з молитвами, передам через волонтерів до ЗСУ. Я молюсь за кожного воїна та нашу перемогу, знаю, що кожен українець зараз молиться за те, щоб в нашому небі літали тільки цивільні літаки.

Я вірю, що Україна буде квітучою, сильною країною. Чую, як дзвонять церковні дзвони. Вони вселяють надію на краще життя, віру у світле майбутнє.

Чи цінували ми мир раніше? Мабуть, що не задумувались над цим. Сьогодні всі розуміють, що мир – безцінний. І тепер, коли вся Україна, щоб здобути мир, веде боротьбу з ворогом, увесь світ побачив, що наші люди мають суперсилу.

Суперсила – це Люди, які не просто вірять в перемогу, а роблять усе для неї своєю щоденною працею на полі бою і в тилу. Велична наша країна, її люди, її воїни. Бути українцем – це справді моя суперсила. Я цим дуже пишаюсь! Слава Україні! Героям слава!