До війни ми жили в своєму рідному місті Миколаївка. Я працювала в місті Краматорськ, а моя дитина ходила до школи та займалась футболом. Коли перед нашим будинком впав снаряд і повилітали вікна, ми вирішили виїхати. Трохи пізніше, ми побачили, що школа, там де навчалась дитина та спортивний комплекс, було зруйновано бомбами. І це не тільки будівлі, а й серце, мрія дитини. Я з великим трудом витягла дитину з депресії та переляку. Серце розривається, бо хочеться бачити дитячі очі, сповнені щастя та сміх, а не сльози.