В цей день, коли почалася війна, ми усі були вдома. О 5 ранку мені подзвонила няня з моєї групи,я працювала у садочку, І сказала що до них зайшли солдати.

Коли я повідомила донечці про те, що почалася війна, реакція була дуже гостра. Її слова -  "я знову залишусь без домівки? Я не хочу помирати!"

Я с донечкою двічі ВПО, двічі залишились без всього. Перший раз нас позбавили домівки у 2014 році. Тоді я з малесенькою донечкою переїхала у м.Харків. Почали все спочатку. Прийшлось змінювати професію, щоб бути з донечкою. Пішла вчитися та працювати вихователем до державного дитячого садочка. Винаймали кімнату у гуртожитку.

А у 2022 році нас і цього позбавили. Ми виїхали до м.Дніпро, де намагаємось якось налагодити своє життя.

Але для донечки все це дуже тяжко дається. Пережитий стрес... Погано спить вночі. Плаче.. Часто згадує як в дім прилетіла ракета, як йшли по замінованій дорозі... Хочеться, щоб вона відпочила від усього цього...Постійні тривоги, недосипи...

Найстрашніший був день, коли в наш будинок прилетіла ракета.

Під час війни стикнулися з психологічними проблемами. Я стала раздратованою. І донечка. Вона може і голос підвищити.

Також зіткнулися з гуманітарною катастрофою. Біля нас не було магазинів..