24 лютого 2022 року, коли ми ще спали вдома, задзвенів телефон - це був напарник мого чоловіка по роботі і почав щось незрозуміло говорити про війну, що типу Бровари обстрілюють.Буквально через пів години почали приходити смс на Вайбер зі школи, що на сьогодні уроки скасовані через незрозумілі причини. У мене було троє школярів. Думала, війна на пару днів і все завершиться.
З першого ж дня наше місто було окуповане. Почала їздити техніка, кілометрові черги на заправки, в магазин взагалі не пройти. Ні хліба, ні макаронів. З їжею проблема почалася вже через пару днів, а особливо це хліб, якась засипка, добре, що хоч картопля була та закрутка.
Тяжко стало вже з третього березня 2022 року, коли до нас у двір прилетів осколковий снаряд. Я з дітьми була у підвалі, а чоловік не встиг зайти і його поранило, він отримав сім осколків. Дві доби я викликала швидку, але вона не могла до нас доїхати через обстріли. Після окупації з 1 квітня 2022 року мій чоловік пішов боронити нашу країну і по сьогоднішній день. Дуже важко було, але те, що було на початку це був жах, особливо для моїх чотирьох неповнолітніх дітей. Перший момент, який був приємний, після чотирьох місяців служби мого чоловіка, він приїхав таємно додому. Зараз я вдома з меншою донькою і до війни була в декреті. Про війну нагадує уламок, який потрапив в чоловіка під час прильоту.
