Вибухи почалися зранку. Телевізор включили – все почули і побачили. Робота в перший день зачинилася. Нас звільнили. Немає ні роботи, ні виплат. Діти в школу не пішли. Наша робота поки зачинена, я зараз тимчасово в магазині працюю.

Я ще не пенсіонерка, в центрі зайнятості перестали платити. Я досі стою на обліку, бо робота - то є, то немає. Проблема з грошима. У нас місяців п’ять не було води. Воду підвозили, а їжу нам давали – гуманітарну допомогу. Грошей запаси були невеликі, але потихеньку вичерпалися.

Найстрашніше – це вибухи, руйнування будинків і те, що в Краматорську було на вокзалі. Шокує, що мирні люди гинуть. 

Коли допомагають люди один одному, то це зворушує. Я сама з бабусями ділюся, як є щось, - то вони плачуть. Мені їх жалко.

Донька в Краматорську з дітьми. Її чоловік помер, у неї дві дитини маленькі. Вона зараз у Закарпатті, в Хусті. Інша донька – тут, зі мною

Комусь, може, на руку війна, так що ніхто не знає, коли вона закінчиться. Нам би - чим швидше, тим краще. Я хочу, щоб мої внуки жили в мирній країні, вдома. Щоб мир настав.