Я живу з дитиною-інвалідом. З перших днів війни мені було дуже страшно за життя рідних. У Слов’янську було багато обстрілів. Деякий час не вистачало продуктів та води. Мене шокувало, що багато людей загинуло. Ніхто не думав, що на рідну землю прийде таке горе. Я виїжджала до Одеси. Декілька місяців там прожила у рідних. Потім повернулась, бо дуже сумувала за рідним містом. Сподіваюсь, що у майбутньому Слов’янськ процвітатиме, а всі люди в Україні житимуть у мирі.