У перший день війни я був розгублений, не знав, що робити і куди бігти. У Мар’їнці я жив на лінії розмежування. Ще в 2014 році у місті точилися запеклі бої. Я ніколи не думав, що доведеться пережити цей жах знову. Двадцять другого лютого я відразу зрозумів, що залишатись у місті не можна, тому зібрав речі й втік подалі від війни. Іншого варіанту я просто не бачив. Я приїхав до Дніпра. Тут мене добре прийняли, надали житло на перший час. Я дуже вдячний за таку підтримку. Мене радує те, що поряд діти й онуки. Сподіваюсь, що їхнє майбутнє точно буде мирним.