24 лютого у нас було тихо. Пізніше здалеку почулися постріли, вибухи.

Коли на початку березня обстрілювали село, ми жили у підвалі. Світла не було, воду брали з басейну сусідів. Нарешті я вирішила виїжджати, бо моя дитина застудилася – захворіла у підвалі.

У дорозі я сиділа з заплющеними очима і читала «Отче наш». Сильно переживала за себе і дітей.

Відволікатися допомагають діти – не маю морального права на депресію, поки я за них відповідаю. Тому завжди усміхаюся, коли я з ними.

Майбутнє бачу хорошим, незважаючи ні на що.