Через війну ми встигли побувати в евакуації, але прийняли рішення повернутись додому. Тимчасово проживаємо у селі, недалеко від рідного міста. Кожен день на роботу, а донечка вдома сама, у селі безпечніше ніж у місті. Але все одно постійний страх за дитину залишається. Вона бачила повністю знищений будинок її батька, втратила дідуся. Інколи чуємо звуки "прильотів".

Було найважче і є таким - це залишати доню саму вдома, коли їду на роботу.