Мені 69 років. Я з Оріхова. Там зараз бойові дії. Я перебуваю в Запоріжжі з онучкою, а донька - в Польщі, заробляє гроші на її навчання. Виїхали ми з Оріхова в кінці лютого. Я виїхала заради онучки, бо вона дуже боялася обстрілів.
Ми були вдома. Спали. А потім уночі почався сильний обстріл. Ми до шостої ранку сиділи в коридорі, бо в нас підвалу немає.
Ми вирішили виїхати. Дякуємо добрим людям, нас із речами вивіз знайомий. Спочатку збиралися до доньки, але заради навчання онучки залишилися в Запоріжжі.
Найважчим було кинути свій дім і поїхати, залишити там кота, собаку. Але брат мій удома залишився. Доглядає за ними.
В Оріхові багато домів зруйновано, багато людей постраждало. І невістка моя ледь не постраждала. Шкода до сліз, що не можемо вдома жити.
Я дуже схудла, постаріла. У мене астма, алергія. Я і в лікарні лежала обласній. Мене й онучка підтримує, і донька. Так і переживаємо.
Хочеться, щоб скоріше все закінчилося.
