Після травми лікарі одразу попередили Андрія Пухіра: ймовірно, що він більше ніколи не стане на ноги. Черепно-мозкове поранення було критичним, а стан — важким.    

24 квітня 2025 року Київ пережив одну з комбінованих атак РФ.  Андрій перебував у квартирі, спав і не почув повітряної тривоги. Уламок влучив йому в голову. Коли він прийшов до тями, то не міг рухатися: руки й ноги не слухались.  Юнака госпіталізували у важкому стані. 

Місяць він був прикутий до ліжка. Лікарі не давали гарантій щодо відновлення. Після операцій почався тривалий етап реабілітації. Спочатку — вертикалізація: вчитися сидіти, вставати. Потім — ходунки. Згодом — милиці. Мати хлопця, Марія, розповідає, що перші місяці відновлення супроводжувалися падіннями, болем.  Стан ускладнює спастика — наслідок ураження мозку, коли м’язи перебувають у постійному напруженні. Через це Андрій не може тримати рівновагу та згинати ноги.  

Відновлення потребує тривалої терапії. За час лікування родина витратила всі заощадження. Частину коштів на лікування допомогли зібрати колеги та знайомі. Основна мета — ходити без милиць  і максимально відновити рухливість.

До поранення Андрій вів активний спосіб життя, працював, займався спортом. Має дві вищі освіти — у сфері менеджменту та маркетингу. Через травму він не може повернутися до фізичної роботи, тому планує опанувати нову професію — пов’язану з онлайн-роботою, зокрема в ІТ або дизайні.  Історія Андрія Пухіра — це свідчення про наслідки ракетного обстрілу для цивільного населення. Після тяжкого поранення він проходить тривале відновлення. Його досвід фіксує не лише травму, а й процес відновлення, який триває і сьогодні.