Шкуринська Софія, 10 клас, Ліцей №6 Подільського району м.Києва

Вчитель, що надихнув на написання есе - Давиденко Юлія Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого на екрані мобільного… Звичайний ранок зустрів би мене світлим промінням, ясним, привітним. День, наповнений веселим сміхом друзів, обов'язково подарував би теплі спогади. Як шкода... Мирне життя України раптово закінчилося. Я прокинулася від звуків вибухів, що не вщухали за моїм вікном. Літаки прямували вперед, розсікаючи хмари на небосхилі.

Жахливі здогадки, гнітюча тиша, що заповнила свідомість, страх, що сковує все тіло, та невизначеність - усе змушувало боязко сидіти на ліжку. Невже я не маю права жити?  

Мапи бойових дій, сигнали повітряної тривоги, які линуть звідусіль під час небезпеки, та сірі холодні бомбосховища замінили буденні справи. В одну мить життя заграло новими багряно-чорними барвами. Тієї зими я усвідомила, наскільки значущий мир. Коли перші емоції стихли, серце заполонили злість, рішучість та бажання супротиву нелюдяному ворогу та страху. Україна палає, а я продовжую жити. Я житиму задля її майбутнього - перемоги, що зробить мою незламну Батьківщину квітучою країною. Житиму…. “Дівчинко, її я лише половину в одні руки віддаю! Цих тримай ще декілька, більше немає”, - запевняє жінка у синьому фартусі, передаючи мені пакунок з половинкою морквини та трьома картоплинами.

Я тоді подумала: “Ніколи ще не шукала їжу, що ж, аби за ліками ще чергу вистояти…” Тоді я зрозуміла, що здоров’я - найважливіша річ.

Ми починаємо свій життєвий шлях в оточенні рідних, проводячи щасливе, насичене новими яскравими емоціями дитинство. Принаймні так має бути. Коли я була маленькою, спостерігати за новорічним салютом разом із татом було моїм улюбленим дозвіллям. Сьогодні українські діти, які переживають війну, бояться навіть стуку дверей, що голосно зачинилися. Малюки плачуть, почувши громовицю, адже вона нагадує їм про страшні вибухи. Однак у нас, підлітків та дорослих, хвилювання, що супроводжували дні й ночі з початку повномасштабного вторгнення, зійшли нанівець. Небезпека стала звичною та занадто знайомою... Але до розлуки швидко не звикнеш. Непокоїтися за себе - одна справа, а за рідних - зовсім інша. 7 днів війни…

Батько добровільно став на захист України та перш за все своєї сім’ї, я дуже пишалася ним, однак в одну мить мені стало страшно за його життя.

Кожного дня й до сьогодні я обмірковую, що ж ми робитимемо, якщо його не стане. Та весна довела мені: життя і родина - найбільша цінність. На календарі травень 2023 року, 450 днів війни. Нарешті ми зустрілися після найскладнішої зимової розлуки, тривалістю у 5 місяців. Битва за українське місто-фортецю Бахмут, блекаут у Києві, життя без води та тепла- випробування, яке нашій родині вдалося подолати.

Коли ми дорослішаємо, наші пріоритети неодмінно змінюються. Таким чином людина шукає своє покликання та будує плани на майбутнє, хоче створити щасливу родину.

Зараз ніхто не може розвиватися духовно, працювати та відпочивати, виховувати дітей, як раніше. Гірко усвідомлювати, як мені довелося “урізати” мої мрії та сподівання, щоб підлаштуватися до нових реалій, зате я досі вільна. Тільки завдяки нашим воїнам, їх хоробрості та честі, гідності нашого народу, його єдності, ми продовжуємо існувати як вільна, незламна нація великої країни.

Якби не вони, загарбники позбавили б мене дому. Зараз я розумію, що означає “свобода”.

960 днів війни… Завдяки нескінченним зусиллям наших захисників, я продовжую жити мирним життям: подорожую, спілкуюся, здобуваю освіту, а головне - мрію, адаптуючись до нових воєнних правил, що додає у буття сувора реальність. Я вважаю, що зобов'язана жити як ніколи раніше. Впевнена, що нашою жагою до життя, цінностями, які закарбувалися у наших головах, а не на клаптиках паперу, ми відновимо Україну. Вона, щаслива та незрівнянна, обов'язково оживе та розквітне.

Мабуть, життя для українців знову почнеться з чистого аркуша, як це бувало у минулому, коли мільйони мешканців столиці, інших міст, маленьких містечок та затишних селищ почують гучні звуки та спалахи у небі. Різнобарвні візерунки салютів, що з'являтимуться вгорі, будь-що сповістять Україну про перемогу.