Війна перевернула все моє життя. Я вже вдруге від неї тікаю. У 2014 році виїхала з Дебальцевого, тепер – з Бахмуту. Усе, що було нажито, я втратила: роботу і все інше. А вже ж не 18 років, а 43. Дітей треба якось навчати, ще й батьки в окупації – ніяк не хочуть з дому виїжджати.

Сину скоро 14 років буде, він уже не маленький. Ми вдвох із ним виїжджали. Тварин ми також забрали, але віддали бабусі в Дніпрі. Кіт у нас був, і ми його залишили. Зараз ми у Кривому Розі, бо тут нам друзі допомогли знайти недороге житло.

Я залізничниця. Ми перебуваємо на простої, нам певний відсоток зарплати платить наше підприємство.

Я все в житті роблю заради дитини. Розумію, що немає нічого ціннішого в житті, ніж рідні. Це мене й підтримує.

Чесно кажучи, поки що не бачу ніякого майбутнього. Дуже багато втрачено, багато інфраструктури зруйновано, але ми віримо що Бог є на світі, і правда переможе.