Юрій залишався в Києві від самого початку повномасштабної війни. Пам’ятає порожні вулиці, відчуття розгубленості, яке згодом змінилося на рішучість. Його син одразу пішов у тероборону, обороняв Ірпінь, потім воював на фронті й отримав поранення. Після всього пережитого Юрій каже: страху більше немає, є лише віра в перемогу України та переконання, що росія обов’язково відповість за скоєне.