Влітку 2014 року я з родиною виїхала до Харкова. Коли почалася велика війна, не відразу зрозуміла, що все так серйозно. Потім почали прилітати ракети. Стало голосно й страшно. Магазини не працювали, надвір вийти було страшно. Без світла, газу, води доводилось виживати. Все — начебто з чужого кошмару. А це - моє життя. У голові лише одне: як вижити? І навіщо це все? Не розумію, за що.

Обстріли були постійно. Снаряди та ракети прилітали в будинки. Я нікуди не виїжджала, бо вже втомилась бігати від війни. Зараз тяжко жити. Мені не вистачає грошей. Щодня думаю про те, коли все це закінчиться. Дуже хочу мати власне житло. Сподіваюсь, колись це станеться.