З перших днів великої війни Тетяна не могла залишатися осторонь. Вона приймала переселенців, ділилася тим, що виростила власноруч, донатила на потреби фронту та шила речі для військових. Бо найстрашніше - це чути виття ворожих «шахедів» над головою і бачити, як на війну йдуть односельці. Тетяна щодня молиться за кожного з них і щиро вірить: перемога України обов’язково буде - бо за нами правда і сила любові.