Хорт Адріана, 8 клас, Сваричівський ліцей

Вчитель, що надихнув на написання есе - Гриців Тамара Миколаївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Згадую тихий, на диво, теплий лютневий вечір. Наді мною незбагненний світ зоряного неба. Задумуюсь про вічність Всесвіту і розумію, що ми наче піщинки в цьому безмежному океані, а життя людини – мить. І так хочеться зробити її значущою! Тішусь, що незабаром впевнено на землю ступить весна. Про це свідчать білосніжні підсніжники, які своїми голівками з усіма вітаються. Життя набирає нових обертів, пробуджується природа, і разом з нею оживаємо ми.

Та несподівано, як смерч, увірвалася війна, осколком поціливши в серце нашого народу.

Земля здригнулася і заридала від болю. Окропили Україну криваві сльози. Сонячне небо затьмарилось димом пожеж. Рідні поля стали згарищем, заплакали росами трави, попадали чорні дерева. Кованими чобітьми, гусеницями танків, дронами, ракетами нівечила тіла і душі людські чужинська орда. Здавалося, що не буде кінця цьому жаху, цим мукам, де рашист позначив свій грабіжницький шлях. Пекучий біль, сумʼяття, жорстокі розчарування, відчай охопили в перші хвилини, дні страшної події.

Усі ще тоді не могли повірити, що старший брат-сусід прийшов вбивати. Дні насувались тяжкі невідворотні. Життєве коло звужувалось, підступало до горла.

Жорстокі вітри війни порозкидували мільйони українців по всьому світу. А наша Вітчизна виборювала свою долю в жорстокому кровопролитті. Одна лиш мить враз змінила всіх. Кожен з нас почав, як тільки міг, захищати від орків рідну землю.

Переді мною пропливають одна за одною події тих страшних перших днів війни. Безстрашно бʼє катів привид Києва, хлопці з острова Зміїний не здаються, а гідно чинять опір завойовникам.

Нелюдські звірства, знущання, катування в Бучі, Ірпіні, Гостомелі карбують в моєму серці, свідомості люту ненависть, бажання мститися всім ворогам. Кожний день приносив невтішні, але разом з тим обнадійливі новини. Не здолали український дух, бо не продався рашистській хунті понівечений Ізюм, не зважаючи на вбивства та жорстокі катування.

Символом нескореності стали відважні, мужні бійці з «Азовсталі», які не зламались навіть у полоні…

Розчавлені Андріївка, Бахмут, більше не існує Каховського море. Лютує ворог, бо не вдалось йому за 3 дні захопити Київ і відсвяткувати перемогу.

Не розуміє путінська орда, як можна так любити рідну землю, щоб в жертву принести життя. Світ визнав силу і відвагу незламної української нації. 

Вже три  роки безжалісна війна окроплює кровʼю наші міста і села. Здригається від вибухів земля, зруйновано багато безцінних шедеврів. Життя зупинилось. Зараз я все сприймаю по-іншому. Можливо, тому, що ця кривава машина, яка поглинає все, що їй заманеться, торкнулась і моєї родини, сімʼї.

Першим добровольцем на фронт вже 22 березня 2022 року пішов батьків двоюрідний брат Олег Волощук.

До війни був прекрасним спеціалістом, в нього виходило все, за що б не брався. На початку повномасштабного вторгнення дядько брав активну участь в заходах щодо захисту села і району. На фронті був гранатоментиком стрілецької роти 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».

11 листопада 2022 року на позиції під селом Яковлівка Бахмутського району на Донеччині загинув смертю Героя, заплативши найдорожчу ціну за нашу свободу - власне життя. Йому було всього 32 роки.

Війна ввірвалась і в мій дім. В кінці березня 2022 року, прийшовши зі школи додому, я зрозуміла, що щось сталося. Заплакана мама, а поруч – батько з рішучим, беззаперечним виразом обличчя. Роман Хорт записався добровольцем на фронт. З того дня потягнулись довгі тривожні дні, місяці. Ми з нетерпінням чекали звістки від нього.

Мій тато півтора року воював в Слобожанській 81 айромобільній бригаді, 1 батальйон, 1 рота командиром гранатометного відділення в різних напрямках Донецької області, в Білогорівці Луганської області.

Багато схвальних відгуків отримав від свого командування, хоч сам не любив розповідати про військові будні. Зараз за сімейними обставинами демобілізувався. Вже 10 місяців допомагає побратимам, відправляє продукти, запчастини до машин та все, що необхідно.

Війна змінила життя ще однієї родички, батькової двоюрідної сестри Галини Федишин. Її історія нікого не залишила байдужим. Моя тітка служила бойовою медикинею у 36 окремій бригаді морської піхоти.

Ще 7 квітня 2021 року президент Володимир Зеленський нагородив її орденом «За врятоване життя». На війні отримала поранення та потрапила в полон під час виходу з «Азовсталі» у травні 2022 року.

Спочатку Оленівка, далі одна з буцегарень на росії. Умови утримання з кожним місяцем ставали все гірші. Через постійне недоїдання у вересні 2023 року у тітки Галини було зафіксовано критичну втрату ваги. До того ж тривали постійні допити - московити силою, через побиття та моральний тиск хотіли вибити в бойової медикині зізнання у тих злочинах, які вона не вчиняла. Та Галина не зламалася. Декілька разів рашисти імітували її вивезення на обмін, але повертали назад до місця утримання. Третього січня 2024 року під час найбільшого обміну Галина Федишин повернулася додому.

Після полону складна реабілітація, кілька операцій. Тепер вона амбасадорка, яка веде активну боротьбу за кожного українського полоненого, розповідаючи світові про тортури, які переживають українські захисники на московії. В цьому сила її допомоги.

Війна ввірвалася в мій дім, і я не маю права бути просто спостерігачкою того, що відбувається в країні. Вже після загибелі дядька Олега я зрозуміла, що незважаючи на свій вік, повинна допомагати ЗСУ подолати рашистське зло. Ми з однокласниками стали ініціаторами благодійних заходів: ярмарків, концертів, зборів коштів на придбання дронів, відправляли на передову випічку, засоби гігієни, різні продукти. Ми повинні памʼятати тих, хто захистив нас найдорожчою ціною - своїм життям.

З сумом схиляю голову перед твоєю памʼяттю, солдате: Микола Казюк, Олег Волощук, Сергій Локатир, Любомир Соломон, ви наша гордість і наш біль.

Я вірю, що нащадки напишуть священну Книгу Памʼяті, яка буде навчати майбутні покоління. Кожен із загиблих героїв зміг би сказати Україні, що віддав свою силу, життя за перемогу. Я вірю: не вмерти країні, яка так мужньо бореться з рашистами за волю і незалежність. Я переконана, що українці вже ніколи не розгублять на роздоріжжях історії своєї національної гідності і ніколи ні перед ким по-рабськи не схиляться. Ця війна змінила нас усіх!!!