Нелін Артем, учень 10 класу Опорного загальноосвітнього навчального закладу "Петровірівський ліцей" Петровірівської сільської ради Березівського району Одеської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Татаріна Альбіна Миколаївна

Чому бути українцем – це моя суперсила?

24 лютого, 2022 рік. П’ята ранку… Крізь чисту блакить українського неба стрімко просвистіли крилаті ракети, ніби ганяючись за поживою. Аж заревіла земля від чогось важкого, де-не-де повставали з неї ненажерливі пожежі, полювали на беззахисні будинки й хмарочоси кремезні уламки. Україна, що мандрувала солодкими снами, прокинулася не у звичній та мирній реальності, а в найстрашнішому кошмарі. Цей смертний вирок нам видала Російська Федерація. Хвала Богу, що у селі, де я живу, цього жахіття ніхто не бачив. Про війну я дізнавався лише завдяки ЗМІ.

Я чув про сотні невідновних руїн, які колись були містами, про тисячі невинних душ - цивільних та військових, які потрапили на той світ від хижої ракети. Я відчував сильний жаль, і мені було шкода тих звичайних людей, чиє життя зіпсували росіяни війною.

Але водночас мені було якось байдуже, адже я не жив на території, де б ракети над головою не були таким рідкісним явищем. Але, знаючи росіян, натура їх безжальна до всіх, незалежно від статі та віку, і якщо вони бажають зіпсувати комусь життя, то зіпсувати його треба обов’язково всім. Через війну навчальний рік почався з дистанційного навчання, і я вважав для себе це якимось знущанням, адже був дуже змучений «дистанційкою» у попередньому році.

Згодом коли-не-коли почало зникати світло, вже частіше пролітали над нашим селом ракети, але, слава Богу, досі нічого не зруйнували, а очне навчання, якого ми нарешті дочекалися, перетворилося на постійні посиденьки в бомбосховищі.

Утім, ситуація потроху заспокоювалася, але моя злість на існування росіян закипала, як вода у чайнику. Хай би як я там не лаяв клятих москалів за кожне зруйноване місто та вбиту душу, як би я там не відмовлявся навідріз від їх “творчості” в Інтернеті, чомусь я думав, що нібито існують і такі собі “хороші росіяни”, які вірять у нашу перемогу та ненавидять Путіна. Але я дуже помилявся. Якось я зацікавився вітчизняним контентом. І був дуже здивований.

Стільки таланту, стільки патріотизму, стільки віри у власну роль у розвитку нашої культури я ще не бачив у творчості інших народів, окрім нашого. Згодом навіть знайшов цілий сайт, який є статистикою кількості україномовних каналів на YouTube. Їх було і не сотні, і навіть не тисячі...

Я відкрив для себе цілий світ українського контенту і, розширюючи світогляд,  дізнавався усе більше й більше жахливої правди про росіян від наших талановитих блогерів. Я зрозумів про те, що російська культура насправді крадена та існує лише для пропаганди, а “хороших росіян” ніколи не існуватиме, бо всі вони є нащадками тої зажерливої імперської Росії, яка була колись та існує досі.

Я розумів, що до цього був лише обдуреним малоросом...

 Час минав, я все ширше й ширше розплющував очі від правди. Настав десятий рік мого навчання, незабаром мені довелося писати це есе. Я не розумів метафори “бути українцем - суперсила” в одній із запропонованих тем, і через це мені було важко знайти натхнення. Але раптом я згадав себе колишнього, до початку війни, і порівняв із нашими волонтерами, нашими військовими, і тими талановитими блогерами, що розплющили мені очі... Вони сяяли сміливістю, непокірністю та невтомною жагою до свободи...

Вони мені нагадували наших предків, наших таких же волелюбних пращурів-козаків, наших талановитих письменників... Вони здавались мені справжніми українцями. І я починав розуміти, про яку суперсилу йшлося у заголовку мого есе - національну свідомість.

Через вплив Росії ми її поступово втрачали, ми забували, ким ми є... Росія прикидалась нам найкращим другом, обіцяла захищати наш нейтралітет, але сама лише чекала моменту, щоб зайти до нас із бліцкригом і знищити. Але війна розвіяла ілюзії, і тепер ми повертаємо собі нашу ідентичність. Це наша війна, і саме ми повинні її виграти, бо від фіналу залежить доля нашого народу. І вижити нам допоможе лише єдність, лише національна свідомість - наша суперсила.