Війна розпочалася і почали обстрілювати Харків. Мені стало страшно. Я не очікувала, що Росія нападе на нас. Все звалилося за один день. Наступ відбувався дуже швидко. Ми не встигали усвідомити, що це реальність. Обстріл почався дуже сильний. Снаряди та ракети прилітали на вулиці. Було відчуття, що весь світ руйнується.

Не працювали магазини та аптеки. Все зачинялося. Не було де купити навіть найнеобхідніше. Люди виїжджали. Машини стояли у чергах на виїзд. У місті не працювали банкомати. Важко було дістати бензин. Усі шукали, питали, просили. Ніхто не очікував, що таке може статися у нашій країні. Ми не були готові. Я жила під обстрілами, хворіла, а ліків у місті не було. Бачила вбитих людей на вулиці, це був жах.  Я весь час сиділа в під’їзді і чула, як літаки скидали бомби.

Мій близький друг загинув, захищаючи країну. Мене це шокувало, досі не можу це усвідомити. 

Я сподівалася, що все швидко вирішиться. Тягла час, вірила у краще. Я довго залишалася вдома. Але все-таки довелося виїхати, оскільки іншого виходу просто нема. Я виїхала зі знайомими з температурою сорок. Мені було дуже важко. Чоловік залишився зі старенькими батьками. 

Зараз я чекаю на мир. Чекаю щодня. Сподіваюся, що війна скоро закінчиться, і я повернуся додому.