Уляна згадує, як її чоловік першим зустрівся із частиною ЗСУ, що стояла поруч з Борівкою. Він побачив, що військові просто варять картоплю на вогні. Прибіг додому і попросив жінку щось швидко приготувати. І тоді вперше солдати отримали домашню їжу, а ще – каву.

Після цього Уляна вже готувала хлопцям щодня. До цієї справи долучилися і знайомі, кожен вважав за честь допомогти тим, хто боронив Борівку. Солдати навіть приходили у гості помитися. Але жити у селі їхній командир не дозволяв – щоб не давати ворогу приводу бити по селу.