Голоси Мирних — «Я почув від людей стільки слів вдячності, скільки за все життя не чув»
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
До всіх історій
Микола Іванович Бурагін

«Я почув від людей стільки слів вдячності, скільки за все життя не чув»

переглядів: 85

Я водій-волонтер Гуманітарного Штабу «Допоможемо» Фонду Ріната Ахметова. Війна для мене почалася, коли 9 травня 2014-го року заїхали бронетранспортери, розігнали демонстрацію ветеранів. Саме цей день мені так запам’ятався. А потім почалася дійсно війна, коли літали снаряди над нами, над нашим мікрорайоном. Коли обстріляли Лівий берег, тоді відчув взагалі.

Я тоді працював в охороні на заводі «Азовсталь», а потім мені запропонували суто випадково... У мене теща була переселенкою з Тельманівського району й жила в нас. І я отримував на неї гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова. І ось там я познайомився з волонтерами. У мене був мікроавтобус, і вони мені запропонували роботу.

Була велика небезпека виїжджати в «сіру зону», у першу червону зону. Це Піски, це Водяне, це Опитне, Луганське, Новолуганське – дуже небезпечні місця. Ми виїжджали навіть із ночівлею і в Миронівському ночували. І вночі чули у квартирі всі постріли. Навіть на пункті видачі було таке, що штукатурка сипалася. Такі були обстріли.

Ми згуртувалися з колективом так добре, дружньо, що вже минув рік, а ми у вайбері всі до цього часу листуємося між собою.

Найбільш запам’яталося, це коли у нас відібрали ключі від машини на блокпості перед Новолуганським. Був дуже сильний мороз, близько 25 градусів. А в нас і вантажну машину заарештували, нас заарештували всіх. Забрали ключі, поставили вартового, щоб ми нікуди не поїхали. Там поки вони розбиралися чотири години, добре, що в машині була «автономка», і вона запускалася без ключа, кнопочкою, і ми сиділи всі, і водій вантажної машини, і ми всі сиділи, грілися біля мене в мікроавтобусі. Ось це запам’яталося на все життя.

Не передати словами, скільки я за свою роботу, а я відпрацював чотири роки і три місяці, скільки я почув від людей слів вдячності. Я за все життя стільки не чув. Особливо Опитне, Піски. Там немає ні магазинів, нічого. Ми заїжджали у Водяне й передавали там нещасних 13 наборів, тому що 13 осіб там жило. Як там люди виживають ?!

Ми з продуктами харчування приїхали, допомогу привезли. Там немає ні доріг асфальтованих, нічого. Якщо дощ пройшов – бруд, полями ти звідти не виїдеш. Люди дуже раді були нашому візиту.

Я сам колишній військовий. Я звик до команд, звик до дисципліни, звик до всього. Мене нічого не змінило. Я просто виконував свою роботу. Про що мрію? Про мир! (Плаче)

Маріуполь 2014 Відео Історії мирних чоловіки 2014 обстріли перший день війни Обстріл Маріуполя
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
Facebook twitter
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій