Мені 73 роки. Я мешкав у селищі Залізничне Пологівського району Запорізької області. На одній вулиці зі мною жив мій син. 

Про початок війни я дізнався від родичів із Запоріжжя. До другого травня залишався вдома, бо сподівався, що війна швидко закінчиться. А потім через обстріли мій будинок залишився без вікон і даху. Після цього виїхав у Запоріжжя. 

У селі залишилося все моє життя. Я так злякався, що навіть речі забув взяти, хоча вони були зібрані. Забрав лише документи. Син знайшов перевізника. Я кликав сусіда поїхати зі мною, але він відмовився, а через два тижні ледь виїхав. 

Мене шокує те, що росіяни цілеспрямовано обстрілюють мирне населення. 

Магазини були зачинені. Проте давали гуманітарну допомогу. Два місяці я жив без світла. Готував на газовій плиті. А потім зник і газ. 

Син зі своєю сім’єю також виїхав, раніше за мене. Він окремо винаймає квартиру. Внуки ходять до школи. 

Війна закінчиться лише тоді, коли всі наші території будуть  звільнені. Хочеться спокою.