Золотар Маргарита, 16 років,

КЗ Лисичанська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 27

Есе «Здавалося б, звичайний день…»

Для мене війна – це, перш за все, смерть, сльози батьків і дітей, руйнування мрій і надій. Відчуття незахищеності в місті, де пройшло твоє дитинство, здається нереальним. Особисто я трагізм ситуації відчула протягом одного, здавалося б, звичайного дня.

Тоді ми з родиною відпочивали вдома. Безтурботну мить перериває гучний вибух. Злякані батьки не знають, що робити. Тремтять вікна, повітря наповнюється страхом.

Потім батьки, пояснюючи, ситуацію, ведуть нас у коридор, щоб уламки скла нікому не завдали шкоди. Напруження відчуває кожен у родині, крім маленької сестрички.

Я, на той час восьмилітня дівчинка, навіть не замислювалась над темою війни і миру, життя та смерті. З’явилося багато питань, на які не було відповіді. Що сталось? Чому стріляють? Коли все скінчиться? Усі питання залишились на потім. Тікаємо…Ховаємось…Чекаємо…Віримо…                     

Згодом ми переїхали до родичів у Новопсков – безпечне затишне містечко. Там було спокійно, але той день, коли вибули порушили спокій нашого Лисичанська, згадувала постійно. Я їх і зараз пам’ятаю, але уривками, на відміну від моїх батьків.

Ми намагаємося не згадувати той складний для нас час, але, коли мама іноді все ж таки щось розповідає про минуле, на її обличчі з’являється посмішка. Для мене – це знак того, що події 2014 року залишилися в минулому, а попереду – тільки світле майбутнє.

Тепер я розумію, що війна – це не тільки смерть, це й великі збитки для держави. Та, незважаючи на це, збройна боротьба триває. Комусь це вигідно.

Я так хочу, щоб був мир, а разом із ним відчуття безпеки, захищеності, стабільності. Це станеться тоді, коли збройний конфлікт на Сході остаточно припиниться.

Війна руйнує долі мільйонів людей. Зіткнувшись із нею, помічаєш швидкоплинність життя і починаєш розуміти, що найбільша цінність – це мир, і його треба берегти!