Життя Анатолія Віленовича раніше ділилося на те, що сталося до і після відпустки, а з початком війни все змінилося. Пенсіонерові довелося виїхати з рідного Луганська на дачу, де він сьомий рік чекає, коли все нормалізується.

Раніше ми жили у Луганську, а коли почалися обстріли, виїхали до Станиці, тут і живемо.

Тут у нас город, займаємось трошки. То помідори виростимо, то ще якісь овочі.

Обстріли застали нас у Луганську. Я сидів, а через нас снаряди літали. Сиділи рахували: 25 хвилин на місто летіло, 20 – на Червоний Яр. Неприємно, звичайно, що таке відбувається у ХХІ столітті.

Раніше у розмові ділив життя на до відпустки і після відпустки, а зараз мимоволі говориш про те, що було до війни та після її початку.

Зараз усі думки про здоров'я та мир. Сидимо, чекаємо, коли настане світле майбутнє. Коли нормалізується історія.