У Олександри Андріївни в Луганську залишилося житло та діти, а ось самій пенсіонерці туди дорога закрита. Тепер вона живе на дачі, яку син купив ще до війни, і навіть звикла до тутешніх підвалин. Єдине, про що шкодує, що не може відвідати дітей, які зараз мешкають на непідконтрольній території.
Я з 17 років працювала у колгоспі на фермі. У 20 років вийшла заміж та народила двох дітей. Складалося в принципі все непогано. А коли розпалися колгоспи, не стало роботи, чоловік почав випивати і ми з ним розлучилися. Ще у 2005 році син купив дачку у Валуйському і пізніше перевіз мене сюди.
Коли тут почалися обстріли, ніхто не міг повірити, що то війна. Почали люди гинути, було страшно. Ховалися у підвалах та льохах.
Діти мої виїхали звідси, зараз я залишилася одна. У мене в Луганську і квартира є, я там прописана, але через КПП мене нікуди не пускають.
Мрію, щоб Україна була єдиною, щоб не було блок-постів і можна було вільно їздити та відвідувати дітей. А так мені тут подобається, я вже й звикла, хоч не думала, що звикну. Тут і люди добрі.
