Я жила на Луганщині. Обстріли були дуже сильними. Мій син відразу пішов на фронт. 

Не було води, світла та газу. Я не знала, як вижити. Місто обстрілювали дуже сильно. Потягів не було, нічого не їхало нікуди. 

Я сиділа в підвалі, бо стріляли з трьох боків. 

З волонтерами я з сестрою виїхала у Дніпро. Декілька разів потрапляти під мінометний обстріл. У Дніпрі жили в школі, але і туди прилетіли чотири ракети. Я виїхала до Черкас, бо тут були рідні. Зараз я живу в гуртожитку. 

Мій син досі воює. Отримав поранення. В нього вже є дві медалі. А я чекаю його щодня, таке моє життя. Дуже хочу, щоб все це закінчилось.