«Я сиділа в бліндажі й боялася народити раніше часу»

Наша дочка Настенька народилася в Сватовому. Їй вісім місяців. Ми виїхали з Попасної, коли вона була в мами ще в животику.

У Сватовому, слава Богу, хоч немає бойових дій. Дай Бог, сюди не дійде війна. Ми бідуємо. Треба б нам хорошу питну воду, тут вода віддає тухлими яйцями. Нема тут водопроводу, тут просто колонка. Вода надходить, я думаю, з річок. Воду ми набираємо на вулиці, щоб приготувати їсти, попрати. Накачаємо води, готуємо їсти. А для дитини, для маленької Насті, ми купуємо воду.

Там було дуже страшно. Багато людей загинуло, загинув наш дуже хороший друг Толік Тіцький. Він пішов до магазину, і саме почали бомбити. Йому влучив осколок у спину, пройшов через живіт. Хороший, добрий чоловік, завжди в будь-яку хвилину підтримає...

Ми йшли з чоловіком із магазину. Були сильні бої. Люди стояли на зупинці, таксі стояло. Поїхала маршрутка. Якби маршрутка не поїхала вчасно, там всі пасажири постраждали б. А ті люди, які залишилися на зупинці, потрапили під обстріл. Жінці й чоловіку голови відірвало.

«Гради» і вночі, і вдень били. Цілодобово били «Гради» з боку Первомайки, Стаханова, з того боку. Чоловік із сусідами бліндаж вирили, і ми там сиділи та спали. 10 днів не вилазили звідти. Я хвилювалася, боялася, щоб завчасно не народити. Сюди приїхала, тут спокійніше. Але вже психіка порушена, нерви на межі.

Молоко в мене дітки люблять. Своя була корова, добре було. А зараз ми молоко купуємо, 25 гривень банка молока. Вони люблять кашу. Ваня так любить молоко пити, що і вдень, і вночі пив би. Він виріс на молоці, без молока не може. М’ясо ми їмо дуже рідко. Для борщу купиш стегенце або два, щоб навар був, щоб смачніше було дітям їсти.

Життя дуже важке через війну. Якби не було війни, ми б так погано не жили. Жили б усі добре й мирно, і в злагоді.