Я жила в Слов’янську. У перший день війни ракети пролітали над моєю головою. Я відразу побігла у підвал, бо потрібно було рятувати онуків. Так там і сиділи. Неможливо було це витримувати. Тим часом у місті вже тривала евакуація, тож ми виїхали. 

Зараз живемо в Черкаській області. Я все роблю заради онуків, у мене їх четверо. Нічого ні в кого не прошу. Дуже хочу повернутись у Слов’янськ, бо там мій рідний дім. Дуже сподіваюсь на мир.