Моє село стало прифронтовим після початку війни. Я сиділа під ракетами та снарядами. Коївся справжній жах. Мені було дуже страшно. Мій син має інвалідність з дитинства. Важко було йому пояснити, що відбувається. Часто над будинком літала російська авіація. Я з сином бігла до  сараю, бо у будинку залишатись було страшно. Коли поряд розривались ракети, моя душа йшла у п’яти. 

Я виїхала до села Боровеньки. Все залишилось вдома, але не можу поїхати та забрати майно. Сподіваюсь, що війна скоро закінчиться. Дуже хочу повернутись додому.