В Оріхові я жила з трьома синами та мамою. Обстріли почались з перших днів війни. Ми не спускались у підвал, тому що я боялась залишити маму. Ми жили на сьомому поверсі, мама не могла самотужки спуститись, я її спустити також не могла. Ми просто сиділи, чекали, коли закінчиться обстріли. Це було дуже страшно. Через обстріли не було світла та води. На щастя, у місті були фахівці, які намагались все відновити.

Мені завжди допомагали сини, потім вони пішли захищати країну. 

Зараз я з мамою живу в Запоріжжі. Сюди нас вивезли волонтери.  Дуже сумую за синами. Я не можу вийти на роботу, тому що мама потребує догляду. У Запоріжжі живуть мої рідні, які мене підтримують. Я з мамою нікуди далі їхати не буду. Вірю в ЗСУ і що все буде добре.