Перший день війни був дуже страшний. Мені подзвонив син з Мелітополя і сказав, що був вибух на аеродромі: «Мамо, це війна». Побула я місяць в окупованих Пологах, надивилась дуже багато жахіття. 

Я своїми очима бачила стрільби. Два танки на мох очах вибухнуло - було дуже страшно. Я в своєму житті такого не бачила. 

Я цивільна людина, мені було дуже страшно. Коли я була під обстрілами, це був страшний ад.

Сини відправили мене до Запоріжжя, тому що я перенесла поширений інфаркт. Я не витримувала там. Синам було мене дуже шкода, і вони наполягли, щоб я виїхала. В нас була одна евакуація автобусами.  Я евакуаційними автобусами приїхала до Запоріжжя. 

Важко пенсіонеру жити на одну пенсію. Діти знаходяться на окупованих територіях, ніхто мені допомагати не може. Я зараз живу на допомогу і на пенсію, не дуже шикую. Отримую гуманітарну допомогу і від Фонду Ріната Ахметова, і від Пологівської громади. 

Мої близькі живуть дуже далеко. Сину повинні були робити операцію ще в березні - так і не зробили. Він мучиться дуже. Тепер чекаємо На окупованих територіях люди не працюють, немає доходу. Онучка моя зараз в Іспанії. Роз’їхались по всьому світу. 

Я проживаю у рідні. Я не дуже здорова людина, тому нікуди не ходжу, ні з ким не спілкуюсь, тільки зі своїми рідними. 

Поки наші ЗСУ не переб’є цих гадів, війна не закінчиться. Треба молитись Богу, щоб швидше діло закінчилось і менше людей постраждало. Я дуже люблю своїх синів, внуків, невісток, і вони мене люблять. Вірю, що все буде добре. В нас дружна родина, а буде ще дружніша.