Я жив у Гуляйполі з мамою. Працював, все було нормально, а потім почалася війна. Літали літаки, нас бомбили й обстрілювали з артилерії. Я просто не думав, що буде війна і що я таке побачу. Я стояв і дивився, як мала дитина - просто все це був шок.

В Гуляйполі не було ні води, ні світла. Продуктів не було, води не було - дощову збирали. Ні світла, ні газу не було, готували їжу на кострі. Холодно було, тому що не топилося.

Почали евакуюватися всі, і ми поїхали. Знали, що будуть дуже стріляти. Не хотілося покидати домівку, бо там були друзі, знайомі, рідне місто.

Переїхали, нас поселили в гуртожитку, дали переночувати. Тепер все добре, просто роботи немає, а я ще й інвалід. Дякую добрим людям, які допомагають. Слава Богу, що вся родина поруч, і ні за кого не переживаємо.

Я в політику не лізу, навіть новини не дивлюся. Не знаю, коли і чим завершиться війна. Мрію, що після перемоги у мене буде своя сім’я, жінка, діти, а моя рідна хата і рідне містечко будуть цілі.