«Я стояла у хаті. І «Гради» як бахнули – затремтіло все»

Тут, у Макарові, я все життя прожила. У мене двоє дітей, але я живу одна. Дідусь помер. Діти виїхали.

До війни життя було чудовим. Сім'я була в нас хороша, онуки, діти. Нині нікого немає, всі розлетілися.

Що почалася війна, я зрозуміла у 2014 році, коли почали тут бахати. Я стояла у хаті. І «Гради» як бахнули – затремтіло все. У хаті вікна побило. Дідусь ще живий, сам засклив усе.

Не було ні світла, ні газу, нічого не було. Світлана довго не було.

Здебільшого ми від Фонду Ахметова отримували продуктові набори. Це була для нас важлива допомога. Щось церковне ще було від папи Римського. Старим важко дуже виживати. Тут у нас, де я живу, залишились лише стареньки. Молоді немає нікого. І ми не живемо, а існуємо.

Мрію, щоби закінчилася війна, приїхали хоч у гості онуки чи діти. Вони далеко, у чужих квартирах. Їм теж несолодко. І допомоги від них не дочекаєшся, бо їм самим допомагати треба.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/