Я нікуди не виїжджала через хвору матір. Мій син з родиною виїхав. Я вже звикла до війни. Кожного дня чекаю миру. На початку війни у місті не було ліків та продуктів. Я стояла у чергах у магазини під обстрілами. 

Бігти мені нікуди, вдома і стіни допомагають. Я хвилююсь за життя своїх близьких. Кожного дня думаю, як там онуки та син з невісткою. 

Мене приємно вразило, що Краматорськ не окупували. Я би дуже хотіла бачити своє майбутнє у мирній Україні.