Литвин Марина, 9 клас, Ніжинська гімназія №9

Вчитель, що надихнув на написання есе - Алєксєєва Оксана Миколаївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Кожен з нас у житті переживає події, що можуть залишати глибокий слід у душі. Вони не просто змінюють умови життя - вони змінюють нас. Моєю рушійною подією стала війна. Те, що раніше здавалося далеким та чимось нереальним, раптом стало реальністю, зруйнувавши звичний світ і без якого-небуть дозволу змусило подорослішати за кілька днів. Ми жили у невеликому селі, у якому було все, що я любила: моя квартира, школа, друзі й знайомі та найголовніше – прожиті там роки, при згадці яких душу огортає приємна теплота. Та все змінилось, коли поруч почались бойові дії. Було страшно, тривожно, неспокійно. Ці два дні, що ми залишались там, були сповнені жахом та непокоєнням перед грядущим майбутнім. По проходженню цих двох днів батьки вирішили, що ми повинні виїжджати.

Я пам’ятаю, як ми збирали речі похапцем - брали лише речі першої необхідності. Я стояла біля нашого дому, розуміючи, що не знаю, чи буде мені куди повертатись.

Ми поїхали до родичів в інший регіон. Дорога була важкою та напруженою - багато людей, черги, хвилювання. Але, коли ми приїхали, нас зустріли тепло. Родичі дали нам кімнату, приготували їжу, підтримали словами. Я відчула, що ми не самі. Це було перше велике полегшення. А пізніше я відчула справжню силу допомоги. Волонтери та небайдужі передавали нам одяг, продукти та інші речі, що за інших умов здалися б непотрібними. Люди, яких я ніколи раніше не знала, приносили дитячі речі, іграшки, ліки. Дехто просто приходив і питав, як ми. Ці дрібниці стали для мене великим символом доброти та людяності. Ми отримували гуманітарну допомогу - іноді це був мішок крупи, іноді теплі ковдри чи консерви.

Але найбільше мене вразило не те, що ми щось матеріальне, а те, як щиро люди хотіли допомогти, хоч чимось – будь то старенька ковдра чи буханка свіжого хлібу.

Я дивилася на всіх цих людей і думала: вони не зобов’язані це робити. Але роблять. Бо розуміють. Бо мають добре серце. І тоді я зрозуміла: допомога - це не тільки підтримка речами. Це надія. Це відчуття, що світ не байдужий, що поруч є ті, хто готовий поділитися навіть тим, чого самі мають небагато.

Ця подія змінила мене. Я стала уважнішою до чужого болю. Я більше не можу пройти повз, якщо бачу, що комусь важко. Бо знаю: навіть маленька допомога здатна зігріти серце і дати сили жити далі.

Війна стала страшним випробуванням, але вона відкрила у людях найкраще - здатність допомагати. Я вірю, що добро сильніше за зло. І сила допомоги - це те, що тримає нас на ногах навіть у найтемніші часи.