Я намагалася зберігати спокій»

Ми спочатку перебували в Горлівці. Я була в декреті, дитині виповнився рік і п’ять місяців. Спочатку було спокійно, але в липні 2014-го нам довелося виїхати. Після цього стався обстріл району, де ми жили. Більше в Горлівці я не була. Мені доводилося бачити воєнні дії на власні очі в Новолуганському.

Ми місяць пробули на морі, потім повернулися додому до батьків, у Новолуганське, усе ж поряд тут відбувалося.

Я намагалася зберігати спокій, щоб не налякати дитину. Налаштовувала себе на позитив, щоб не хотілося нічого запам’ятовувати...

Через війну стало погано, заробіток не той, можливості не ті. Тривалий час я не могла оформити дитячу допомогу, тому що працювала в Горлівці і всі документи були там. Щоб її отримати, мені потрібна була довідка з роботи, а я не могла туди потрапити. Як мати-одиначка я півроку не отримувала дитячі виплати, приходило 350 гривень, і все.

Після досягнення дитиною трьох років мені рекомендованим листом через Маріуполь вислали документи. У цей період мені допомагали батьки. Можна сказати, я сиділа в них на шиї.

Мрію, що все це закінчиться й можна буде їздити куди завгодно без пропусків, без контролів і перевірок.

Я отримувала допомогу від Фонду Ріната Ахметова, [організації] «Людина в біді» і один раз від МОМ [Міжнародної організації з міграції]. Було добре, коли надавали допомогу, виходило трохи економити. Крім продуктів, була побутова хімія та грошова підтримка. Завдяки гуманітарній допомозі можна було якісь продукти або хімію не купувати.