Ірину війна вже двічі змушувала залишати домівку, у 2022-му їй довелося залишити в окупації найближчих. Матеріал Радіо Свобода.

«Сама я з Криму, там народилася, жила, викладала в університеті, народила дитину. Ми з сімʼєю одразу вирішили виїжджати, але якийсь час жили в окупації, поки закінчували курс лікування нашої дитини: вона має інвалідність. Тоді я поступово змогла вивезти всю родину. Коли війна застала нас вдруге, у 2022-му, ми з чоловіком якраз були не вдома – поїхали в Київ, на операцію: у нього четверта стадія онкології. Добре, що він переконав мене їхати власним авто, бо додому ми більше не повернулися».

Це розповідь Ірини. Жінка – учасниця програми підтримки ВПО-матерів, створеної громадською організацією «Так Штаб». Війна вже вдруге стукає у двері її дому, і якщо десять років тому у неї був чіткий план дій, то зараз, з її слів, вона відчула себе безпорадною.

Я спала про три години на добу

Ірина, учасниця програми для жінок ВПО

«Коли я зустріла війну вперше, у мене була якась внутрішня сила і розуміння, що робити далі. А у 2022-му я раптово усвідомила, що ресурс просто вичерпано. Я спала про три години на добу, весь час думала про те, чого не в змозі змінити. Моя мама досі живе в окупації. Старша жінка, пересувається лише з чиєюсь допомогою, сусіди допомагають із продуктами. У неї часто проводять обшуки: приходять о четвертій ранку, озброєні, переривають весь дім. Перший рік повномасштабної війни я провела у дуже депресивному стані. А коли, нарешті, відчула хоч якийсь прилив сил, то почала шукати, де мені можуть допомогти. Тоді я познайомилася із психологом з «Так Штаб» і вирішила взяти участь у їхній програмі», – ділиться жінка.

Я спала про три години на добу

Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.