Залишилися ми з дружиною удвох, живемо на лінії фронту. Вона пропрацювала медсестрою 30 років і вийшла за вислугу. Дочка та син поїхали в 2014 році ще в серпні, онуки були маленькі. Зараз живуть у Росії. Я пропрацював 22 роки на комбайні. О п’ятій ранку йшов, а о першій або другій ночі приходив.

Відчув, що все почалося, коли почало прилітати в село. Діти за кордоном, уже майже два роки як не бачили ні їх, ні онуків. Немає сил жити ... Набридло це все. Я сказав: «Не стану на коліна». І в льох не спускалися. Літало над головою. Дивився у вікно, як влучало в сусідні будинки, але нас Бог милував.

Ми отримували допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Ще від Червоного Хреста давали на мотоблок. Ми живемо в селі, тримаємо господарство, є город, птицю вирощуємо. Нам би брикети, топити нічим. Вугілля не в змозі купити. Як прожити? А ми в своєму будинку, треба топити піч.

Мрію, щоб закінчилося все це. Майже два роки не бачу дітей і онуків. Це моя мрія – їх побачити.