Олександра, 10 клас, Одеса

«1000 днів війни. Мій шлях»

«Кінець війни бачили тільки мертві» Платон, давньогрецький філософ

1000 днів війни... Страшно подумати, скільки днів триває війна. Дуже багато українців померло через війну: як військові на фронті, так і цивільних. Чи має сенс ця війна?… Особисто я не можу дати відповіді, бо не розумію, чому інші люди можуть нападати на собі подібнхих. Здавалось би, ми живемо у час розвитку людства та технологій, але часто слухаємо в новинах, що десь ідуть бойові дії, десь люди втрачають життя, домівки, рідних.

За цей час я зрозуміла, що слід жити у сьогоденні та не варто складати далекоглядні плани у своїй голові, тому що все вийде зовсім не так, як ми уявляємо.

Не можу сказати, що мій власний шлях був занадто складним, але переживати його знов я б ніколи не погодилась. На початку війни ми виїхали з країни та жили більше, ніж два роки закордоном. Я не виходила на вулицю, мало з ким спілкувалася, у мене був пасивний спосіб життя, я ніяк не розвивалась, нічого не прагла і не досягала. У мене не було жодного бажання знайомитись з кимось, але при цьому мені було дуже самотньо. Я спілкувалась лише з двома друзями через соціальні мережі, і звичайно ж, із сімʼєю.

Я відверто заздрила своїм друзям, тому що вони знаходились вдома, гуляли кожного дня зі своїми друзями, соціалізувались, ходили до школи.

Все в тій країні мені не подобалось: ні їжа, ні квартира, в якій ми жили, ні звичайні перехожі на вулиці. Я рахувала дні, коли ми поїдемо додому, але кожного разу нам з якихось причин не вдавалось. Проте я не чула звуки прильотів та тривоги і не відчувала того страху, який відчували люди, що залишилися в країні.

Наразі я знаходжусь вдома, з усмішкою ходжу до школи, нагадую собі кожного дня, що я маю бути вдячна тому, що знаходжусь у своїй країні, у своєму місті та сплю у своєму ліжку.

Ніколи не подумала б, що буду радіти тому, що просто знаходжусь вдома, але зараз це і відбувається. Вже пройшло майже півроку, як я приїхала, але кожного дня тішуся, що я вдома і, ця думка дуже заспокоює мене. У мене залишилось всього кілька друзів, за яких я тримаюсь, тому що не хочу втратити їх через страх знову залишитись на самоті. Я б хотіла завести нові знайомства, але я не можу потрапити в нову компанію, як би я не намагалась. Можливо, це наслідки мого пасивного способу життя. Напевно, мені потрібно було старатись соціалізуватись, бути більш мобільною, завести якісь знайомства в іншій країні. Сподіваюсь, це мине та в майбутньому я зможу без проблем спілкуватись з навколишніми людьми.

Якщо б не було війни, не було б і такої кількості скалічених українських душ, як фізично, так і морально. Певно, кожна людина нашої країни мріє про закінчення війни.

Зараз однією з головних цінностей українського народу є мирне небо над головою. Минулого вже не змінити, але ми можемо посприяти покращенню нашого спільного майбутнього. Я вірю, що на нас чекає світле майбутнє, бо народ, який вірить у Перемогу, який не втрачає надії, прагне бути вільним і незалежним - такий народ неможливо перемогти.