Бондаренко Олена, учениця 9 класу, Комунальний заклад «Петровірівський мистецький ліцей Одеської обласної ради»

Вчитель, що надихнув на написання есе: Ткаченко Надія Іванівна

"Чому бути українкою – це моя суперсила"

Я – українка. Народилася й все життя живу в Україні. У мене тече чиста українська кров: всі мої предки українці. Тому, я вважаю, що повинна гордитися тим, що є частиною такого великого народу. Оскільки Україна – моя Батьківщина, то й не дивно, що для мене вона є найкращою зі всіх держав.

Я люблю свою країну за її неповторну культуру. В усній творчості нашого народу лежить його душа, багатовікові переживання та досвід. Я часто слухаю із задоволенням, як співає моя бабуся, а в дитинстві я засинала під українські колискові. Змалечку мені прививали любов до традицій та звичаїв рідного народу. Я обожнюю разом з матусею вишивати рушники, фарбувати крашанки.

Я вважаю, що потрібно гордитися званням «українка» ще й завдяки історії нашого народу. Двома діамантами нагородив Господь Україну – чарівною народною піснею і поетом Шевченком.

Особливо для мене великий Кобзар є взірцем великої любові до всього того, чим маємо пишатися сьогодні, - до рідної мови, пісні, духовних цінностей.

А з якою потужною силою лунає нині на всю Україну заклик великого Кобзаря до єднання та збереження держави, подарованої нам Всевишнім:

Свою Україну любіть.
Любіть її… Во врем’я люте.
В останню, тяжкую минуту
За нею Господа моліть.

За останні роки наша країна пережила багато трагічних подій: десь діти не дочекалися батька, мати – сина, дружина – чоловіка. Українські дочки ти сини боролися і борються за Україну та, на жаль, багато хто з них спостерігають за нами вже з-під небесного раю і моляться спасіння держави. Тож саме зараз ми повинні звернутися до слів Кобзаря, відчути їх силу так, як ніколи раніше.

Усім серцем Кобзар відчував, як усе-таки тяжко неньці – Україні, усією душею переживав за неї й благав людство отямитися. Просив не покидати рідний край і шукати щастя на своїй землі. Він став тим пророком, до якого варто прислухатися всьому світу.

Рідна мова – то чистилище душі, криниця невичерпної краси. Вона мені рідна, як мама і тато. А бере вона силу із людського духу, із любові до землі, до нашої пам’яті.

Життя в Україні – не велика честь, а й велика відповідальність. Адже ми продовжувачі прекрасних і величних традицій дідів і творці майбутнього України.

І я кажу в обличчя усім недругам моєї Батьківщини: «Я пишаюся тим, що я – Українка!»

Україна є прекрасною країною, і збереження її єдності є головним завданням усього життя кожного українця. Із дня, коли ворог підступно розпочав війну проти України, забравши при цьому мирні дні, вбивши сотні людей, пограбувавши і зруйнувавши оселі, школи, лікарні, ми згуртувалися, об’єдналися в одне ціле, щоб побороти російського ката. Щодня, у складних бойових умовах, під кулями та ракетами системи «Град» російських терористів, ціною власного життя прикордонники та ЗСУ перешкоджають штучному роз’єднанню країни, демонструючи кращі риси захисників Вітчизни, а саме незламність українського народу. Сміливість українців вражає увесь цивілізований світ, бо навіть у найважчі хвилини ми готові захищати свою державу. Кожен з нас розуміє, що якщо не буде нашої Вітчизни, то перестане існувати і сам український народ.

Я навчаюся в дев’ятому класі мистецького ліцею. Мій обов’язок – добре вчитися, бо від мого сьогодення залежить не тільки моє майбутнє, а й розвиток та відбудова моєї країни. Хочеться бути корисною своїй країні, особливо в часи великих випробувань. Під час війни на гуртках ми з товаришами виробляли взимку для наших воїнів окопні свічки, плели теплі шкарпетки, відсилали в подарунок янголяток, браслетики з символами України та дитячі малюнки. І отримували від воїнів подяку. Надихали і підтримували нас в цих справах наші педагоги, на яких я хотіла б бути схожою.

Моя мрія – стати вчителем молодших класів, щоб виховувати дітей справжніми людьми, патріотами своєї Батьківщини.