Буров Кирило
учень ІІ курсу професійного ліцею, м. Шепетівка
Викладач, що надихнув на написання есе: Камфорович Оксана Іванівна

Конкурс есе на тему «1000 днів війни. Мій шлях»

Моя історія, мій шлях зіткані з тих подій та почуттів, що проживає і переживає щодня кожен українець останніх тисячу днів. Що таке тисяча? Для когось це просто цифра, а для мене, як і для всіх українців, - це проміжок, який назавжди змінив моє життя, розділив його на «до» та «після». Тисяча днів війни – це біль, страх, відчай, втрата, боротьба, тривога, віра й надія. Про війну я знав з книжок, кінофільмів, про неї чув від старших людей. Та коли все почалося, довго не міг повірити в те, що вона вдерлася і у моє безтурботне життя. 

Для мене війна почалася тоді, коли вона цинічно та підступно підкралася до мого рідного Харкова. Відтоді я вперше відчув, що таке справжній страх.

Пам’ятаю, як завмирало моє серце, коли чув вночі гуркіт танків та літаків, розриви бомб та снарядів. Перші дні війни для мене були шоком. Я не міг і не хотів усвідомлювати, що це не тимчасовий кошмар, а нова реальність, у якій потрібно пристосовуватися до нових умов: постійні відключення електроенергії, води, газу, брак продуктів харчування. Це все здавалося чимось неможливим і водночас неминучим, реальним. Я не хотів миритися з тим, що відбувається, але потрібно було навчитися жити у війні…

Зараз я перебуваю у більш безпечному місці, проте зі мною ще й досі залишається почуття тривожності. Серце розривається від болю, коли приходять тривожні новини із мого рідного Харкова.

Шепетівка – це моя друга домівка, де я знайшов прихисток, живу і навчаюсь. Саме тут я відчув справжній дух єдності у спільній боротьбі за майбутнє, за право бути вільним. За останні два роки весь наш навчальний заклад об'єднався у спільному проєкті "Енергія перемоги" та провів низку заходів, зустрічей, акцій на підтримку нашої армії. Учні, що здобувають професію «Швачка. Кравець» долучилися до пошиття тактичних дощовиків, розгрузок та бронежилетів, аби зігріти воїнів в сирих окопах, захистити від куль та пронизливого вітру. Наші електромонтери з ремонту та обслуговування електроустаткування виготовили повербанки та ліхтарики з корпусу та акумулятора електронних цигарок для наших бійців. Не залишилася осторонь і моя група, що опановує професію електрогазозварника. Ми, відточуючи свої знання на практиці, перетворювали залізяччя на компактні функціональні пічки, щоб зігріти і підтримати наших захисників на фронті. Благодійний ярмарок на підтримку ЗСУ, виготовлення поживних каш швидкого приготування та смачних енергетичних батончиків… Нехай ці кроки до перемоги найменші, але вони, я переконаний, теж важливі та цінні. Важкий обов’язок українського бійця вимагає нелюдських зусиль, і ми маємо допомагати йому вистояти, не зламатися, зберегти життя і здоров’я. 

Я впевнений, що наблизити перемогу може кожен, незалежно від віку, статі і матеріальних можливостей. Війна не тільки руйнує, але й веде до згуртування народу, об’єднує людей на шляху до нового майбутнього.

Я пишаюся кожним, хто не стоїть осторонь, і пишаюся тим, що народився і живу серед найвідважніших людей на планеті. Я пишаюся своїм татом, який мужньо захищає нас. Я пишаюся тим, що є його сином, і зроблю все для того, щоб бути його гордістю, щоб він завжди пишався мною.  І ми доведемо усьому світові, що ми – нація, яку ніхто не в силах підкорити!

Війна – це своєрідний виклик, такий етап, який потрібно не тільки пережити, а й осмислити. Кожен українець проходить свій шлях: хтось у тилу, хтось на фронті. Мій шлях протягом цих тисячі днів війни був нелегким, але він дав мені більше, ніж я собі уявляв: усвідомив справжню цінність життя, єдності, сили. Я став частиною великої боротьби за свободу та гідність. Мій шлях продовжується…